Іван  Величковський народився в середині 17 ст. ймовірно в Полтаві або Чернігові, де в ті часи згадується родина Величковських. Він є майстром фігурного вірша. 

У 1660 роках Іван Величковський навчався в Києво-Могилянській колегії. Десь у 1673 році помер Івана брат - Лаврентій Величковський, і настоятель Київської колегій Варлаам Ясинський, який дуже добре знав Лаврентія, бере під опіку Івана. В ці ж роки іван Величковський переїздить до Новгород-Сіверського, де Лазар Баранович заснував друкарню, якою опікувався Величковський, виконуючи роботу коректора. На початку 1680 років він переїздить до Чернігова, тут він одружився і прийняв священичий сан. з 1687 року він служить у Полтаві, в Успенській церкві. Помер   у вересні 1701року. 

Величковький заснував цілу священичу династію, повязану з успенською церквою. Там служили його син та онук, а правнук Паїсій (1722-1794) став уславленим церковним діячем та перекладачем "Добротолюбія".

 Серед віршів І. Величковського, що ввійшли до його збірок «Зегар з полузегарком» (1690) і «Млеко от овцы пастыру належное» (1691), виділяються епіграми. Це улюблений жанр поета.

Гды плывуть, неровни сут в смаку рекам реки —
За живота так люде, пани и калеки.
Єднакий зась смак стаєт рекам, впавшим в море —
Так всех нас смерть ровняєт, всем от неи горе.

Автор «Зегара» зацікавився ними, мабуть, будучи ще учнем Київської колегії, бо у курсах поетики цієї школи багато місця приділялось характеристиці епіграм, зверталась увага на їх лаконічність та дотепність. Також він був майстром курйозного вірша.

НЕ ЖИТИ, ЄЖЕ ЯСТИ,
НО ЯСТИ, ЄЖЕ ЖИТИ

Не того ради жити, єже пресищати
утробу і многії брашна поглощати,
Но толико точію ясти, даби тіло
возмогло житіє си соблюдати ціло.

НЕ ЖИТИ, ЄЖЕ ПИТИ,
НО ПИТИ, ЄЖЕ ЖИТИ

Курйозний вірш – кумедне сполучення слів, незвичайна побудова речень. 

Фігурний вірш – вірш, у якому синтезовано властивості звукових та візуальних мистецтв, втілені у винахідливій, переважно графічній формі. Про зміст вірша автори не дуже й дбали, у тексті рядки різної довжини розміщувалися у формі чаші, зірки, хреста, меча тощо.

Запроваджений еллінським поетом Сіммієм (збереглося три його вірші — у вигляді сокири, крил та яйця), поширились у європейських, особливо у новоєвропейських літературах XVII ст., набуваючи найнесподіваніших конфігурацій. Висвітлювалися фігурні вірші і в піїтиках Києво-Могилянської академії, реалізовувалися у творчості Івана Величковського, Симеона Полоцького та ін., особливо в емблематичному віршуванні.

Види фігурних віршів