Христя Алчевська, ще у 1905 році, була переконана, що українці в Російській імперії приречені на денаціоналізацію й асиміляцію. Порятунок України їй бачився в об’єднанні Східної й Західної України під зверхністю Австро-Угорщини, уряд якої щедро роздавав західноукраїнській громадкості обіцянки щодо створення національної автономії.
Народилася письменниця 16 березня 1882 року в Харкові. Навчалася в Харківській жіночій гімназії, а згодом пройшла педагогічну підготовку на вищих педагогічних курсах у Франції, в Сорбонні (1902).
Незабутнім для молодої Алчевської стало особисте знайомство з українськими письменниками: М. Коцюбинським, Лесею Українкою, В. Стефаником, М. Старицьким на урочистому відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві (1903).
Із 1903 року Х. Алчевська працює в недільній школі, де, попри заборону, читала учням українські книжки. 1905 р. Христина Олексіївна працювала викладачем української та французької мов у середніх і вищих навчальних закладах Харкова. Написані вірші друкувалися майже в усіх тогочасних українських періодичних виданнях: «Хлібороб», «Рідний край», «Громадська думка», «Літературно-науковий вісник» та ін.
Протягом 1907-1917 рр. у різних видавництвах вийшло дванадцять поетичних збірок Х.О. Алчевської, а саме: «Туга за сонцем» (1907), «Сонце з-за хмар» (1910), «Пісня життя» (1910), «Вишневий цвіт» (1912), «Пісні серця і просторів» (1914), «Сльози» (1915), «Встань, сонце!», «Мандрівець», «Грезы» (1916), «Пробудження» (1917). Перу письменниці належать такі глибоко психологічні прозові твори, як «На отлет», «На роковину», «Несвідомо», «Метелик», «Хлоя», «Одірвана гілка». До 50-ї річниці з дня смерті Т. Шевченка Христина написала поезію «Співець великий, син народу» та інші твори, що увійшли до її збірки «Вишневий цвіт». Остання збірка поетки «Clematis» побачила світ у 1922 р.
Однією з найпомітніших в її письменницькому доробку є драматична поема «Луїза Мішель» (1926, видана 1930).
Померла Х.О. Алчевська 27 жовтня 1931 р. в Харкові.
«Мене не викреслите при всьому бажанні з історії ніяк...», — писала Христя Алчевська на схилі своїх літ, добре розуміючи ціну здобутого, дбаючи про багатство духовного потенціалу свого народу.
Надзвичайно цікавою є родина, в якій народилася Христина Олексіївна - це Олексій Кирилович та Христина Данилівна Алчевські, що були неординарними постатями.
Христина Данилівна Алчевська народилася 1841 року в містечку Борзні на Чернігівщині. Її мати, вихованка Смоленського інституту Аннета Вубч, окрім матеріальних достатків і природного розуму, мала ще й великі артистичні здібності. Батько Данило Журавльов, хоч і вчителював, був, проте людиною жорстокою, обмеженою і, як не дивно , намагався вибити з доньчиної голови мрії про елементарну освіту. Ази науки Христя Журавльова опанувала притаївшись за дверима кімнати, де найнятий за п’ять карбованців семінарист навчав грамоті братів, а те, що проходили брати згодом, у гімназії, сестра з їхніх підручників осягала самотужки.
Вийшовши 1862 року заміж за Олексія Кириловича Алчевського і переїхавши з ним до Харкова, Христина Данилівна присвячує себе педагогічній роботі. Завдяки постійній самоосвіті Алчевська мала глибокі й ґрунтовні знання з багатьох дисциплін, прекрасно знала вітчизняну й зарубіжну літератури, добре розумілася на мистецтві, тому й успішно витримала іспит на право керувати жіночою недільною школою і викладати в ній. Занепокоєна відсутністю навчальних посібників для недільних шкіл, Алчевська шість років віддає укладанню унікального на той час видання- тритомної “Книги дорослих” (1899 –1900). Ще ширшого розголосу набув вихід у світ бібліографічного покажчика “Що читати народу?” (1884-1906 ), теж укладеного Алчевською.
Батько Христини – Олексій Кирилович Алчевський народився 1835 року в Сумах, у родині дрібного купця. Кирило Алчевський мав бакалійну крамничку і впродовж багатьох років ще й виконував обов’язки титаря Покровської церкви . Олексій в Сумах закінчив двокласну школу . Більше ніяких навчальних закладів не кінчав, але все життя займався самоосвітою. Батько заохотив Олексія до купецького ремесла, у хлопця рано пробудився хист до підприємництва. І тому він їде до Харкова, засновує невеличку чайну крамницю. Справи йдуть дуже добре, але він на початку 60 –х років він організовує і очолює гурток харківської “Громади”.
У1868 році засновує в Харкові торговий банк, ще через три роки – земельний . Останній має широку мережу агентів в інших містах. На Донбасі починається розвиток гірничої справи, й Олексій Кирилович, зорієнтувавшись, засновує там Донецько – Юріївське сталеплавильне підприємство, тут виростає ціле місто, яке в честь засновника називають Алчевськом. Створює О. Алчевський і гірничо- промислові товариства. І через порівняно короткий строк капітал сина Сумського титаря вже становив 12 мільйонів карбованців. Олексій Кирилович був відомим меценатом. Він фінансував недільну школу в Харкові, створену його дружиною Христиною Данилівною, побудував для неї приміщення. В Олексіївні на Донбасі Алчевський побудував школу для селянських дітей, в якій 7 років працював Б. Грінченко. Школа була українською. Алчевський відносився до українських меценатів, що давали величезні кошти на створення всього українського та врятували українську мову після Валуєвського циркуляру та Емського указу.
31 жовтня 1882року Комітет відкрив в Сумах жіночу недільну школу. У 1897 році в ній навчалося 190 учениць. Навчальні посібники і підручники видавалися їм безкоштовно. При школі працювала бібліотека. У 1892р.при сприянні Алчевського в Сумах була відкрита міська публічна бібліотека з читальним залом (“кабінет для читання”). Він вже профінансував виготовлення погруддя Т.Г.Шевченка і встановив його на території скверу в Харкові.
Промислова криза 1900 –1903 років завдала непоправної шкоди підприємствам Алчевського. 7травня 1901року покінчив життя самогубством, кинувшись під поїзд. Після нього залишилось майна на 150тис.карб. і 19млн.карб.боргу. Харківський торгівельний банк був закритий. Земельний банк був переданий московським промисловцям Рябушинським, підприємства Алчевського стали власністю держави. Після смерті О.К.Алчевського на прохання мешканців селище Юріївка було переіменовано в Алчевськ.
Незвичайно талановитими були діти Олексія Кириловича і Христини Данилівни Алчевської.
Іван Алчевський колишній соліст Петербургського Маріїнського оперного театру. Здібного українського співака запрошували найпрестижніші оперні театри світу – бельгійський “Дела Монне”, лондонський королівський “Конвент – Гарден”, відомий американський оперний театр, паризький “Гранд Опера”, Великий театр Москви. Працюючи у Великому театрі І.Алчевський очолював музично - драматичне товариство “Кобзар”, яке об’єднувало вихідців із України й популяризувало в Росії українське мистецтво. Він і помер під час гастролей по Кавказу навесні 1917 року.
Музично обдарованими були та інші діти Олексія: композитор Григорій Алчевський, Дмитро Алчевський, кандидат природничих наук, педагог Микола Олексійович стояв близько до музичного життя Харкова.
Сім’я Алчевських мала й своїх майстрів пензля. Ганна закінчила Харківську художню школу, захоплювався малюванням і Дмитро.