“Співець степу, тихої господарської праці та хліборобського, хоч дрібного, але насущного клопоту” С.Єфремов.

Іван Іванович Манжура народився у Харкові 1 листопада 1851 року в родині дрібного чиновника, який, позбувшись посади, постійно бідував, а бідуючи – мандрував по селах і містах Харківщини та Катеринославщини. Мати І.Манжури померла, коли йому було 5 літ від роду, батька він втратив, коли мав 13 років. На хлопця звернула увагу рідна тітка по матері – дружина відомого вченого професора О.Потебні. Вона віддала його на навчання до повітової школи. Іван вчився добре. Згодом його як кращого учня прийняли на казенний кошт до Харківської гімназії. Але гімназію Манжура не скінчив. За непокірну вдачу його виключили з передостаннього – 6-го класу гімназії. Манжурі було тоді 19 років. Один час він заробляє на життя з приватних уроків, а потім, у 1870 р., вступає до Харківського ветеринарного інституту, з якого у 1872 р. був виключений за “неблагонадежность поведения”.

Після виключення з інституту Манжура живе на Катеринославщині, працює на різих дрібних посадах, довго не засиджується на одному місці. Мандрує по селах, містечках, пильно вивчає народне життя, збирає народні пісні, казки, приповідки, мовний матеріал. Записує також і російські народні пісні. Частина фольклорного матеріалу, зібраного І.Манжурою в ті роки, була опублікована у виданні “Юго-Западного Отдела Русского Императорского Географического общества”, в збірнику В.Антоновича і М.Драгоманова “Исторические песни малорусского народа” (1875, Київ), а також у таких виданнях М.Драгоманова, як “Малорусские народные предания и рассказы”, “Нові українські пісні про громадські справи”, “Політичні пісні українського народу”.

У середині 70-х років Манжуру захоплює мужня боротьба слов’янських народів проти турецьких поневолювачів. 1875 р. він виїжджає до Сербії, бере участь у боротьбі проти турків. У бою Манжура був поранений. Повернувшись на батьківщину, він працює вчителем, наглядачем поштової станції і починає знову активно збирати фольклор, науково його опрацьовувати. Щоб уникнути матеріальних нестатків, Манжура займається збиранням колекцій комах, рослин, тварин. Продає їх і з цього живе. На ці ж роки припадає і початок його поетичної діяльності. У 1884 р. він переїздить до Катеринослава (тепер – Дніпро), де працює спершу в газеті “Екатеринославский листок”, потім – у газеті “Днепр”. Тут він уміщує етнографічні матеріали, статті, кореспонденції. Влітку 1885 р. в Катеринославі почав виходити тижневик “Степь”. На його сторінках та на сторінках інших катеринославських видань Манжура вперше виступає як поет, друкуючи свої твори під псевдонімом Іван Калічка.

Протягом 1885–1886 р. Манжура написав дві поеми-казки “Трьомсин-богатир” і “Іван Голик”, а також ряд нових поезій; наполегливо працює над підготовкою до друку окремого збірника своїх віршів. У 1887 р. Манжура отримав повідомлення про те, що “Историко-филологическое общество” при Харківському університеті обрало його своїм дійсним членом.

У кінці 1887 р. Манжура переїздить у село Мануйлівку (поблизу Катеринослава), де й живе до кінця 1890 р. 1889 р. за допомогою О.Потебні вийшла з друку збірка поезій І.Манжури “Степові думи та співи”. Незабаром поет уклав другу збірку поезій “Над Дніпром”, а також збірку літературно опрацьованих казок і приказок під загальною назвою “Казки та приказки і таке інше. З народних уст зібрав і у вірші склав Іван Манжура”. Обидві збірки за життя поета так і не були опубліковані. У кінці 80-х рр. (1887) І.Манжура подається з своїми творами до галицьких часописів, зокрема “Зорі” й “Правди”, де й опублікувався у 1889 р., правда, без гонорару. У цей же час з Манжурою трапилося нещастя – він зламав ногу. Наприкінці грудня 1890 р. з Мануйлівки І.Манжура знову переїжджає в Катеринослав, де жив до 1893 р., коли 2 травня, “скалічений життям”, знесилений хворобою, він упав на одній з вулиць Катеринослава. Прохожі підібрали його і одвезли до лікарні, де він і помер наступного дня – 3 травня 1893 р. Похований у Катеринославі. Так закінчилось життя ще одного мученика і страстотерпця української літератури; поета, який навіть не сягнув шевченківського віку, померши 42-літнім.